ПОБУДОВАНИЙ НА ВІКИ
Як Колізей був побудований — і як він вижив
Зведений за десятиліття з травертину й бетону на місці осушеного озера Нерона, зруйнований землетрусами, розібраний на камінь — і зрештою врятований тим, що став по-справжньому дорогий людям.
Check dates and availability ↗Озеро Нерона і політичний подарунок
Колізей стоїть на землі з доволі промовистою передісторією. Після великої пожежі 64 року н. е. імператор Нерон захопив під свій розлогий приватний палац, Золотий дім (Domus Aurea), величезну ділянку вигорілого центру міста — зі штучним озером у тій самій долині, де сьогодні стоїть амфітеатр. Марнотратство Нерона стало притчею во язицех, і після його падіння нові імператори з династії Флавіїв зробили розважливий жест: вони осушили озеро й побудували прямо на тому місці, яке Нерон привласнив собі, колосальний амфітеатр для народу. Повернення цієї землі для суспільної втіхи було не менше пропагандою, ніж щедрістю, — наочним зреченням від ненависного попередника. Сама місцевість, низинна і вже осушена, до того ж добре підходила для споруди, якій потрібен був міцний фундамент, а пізніше — сухий підвал.
З чого він побудований
Колізей — справжній майстер-клас із підбору матеріалу під завдання. Його потужний скелет — опори й зовнішня стіна — складений із травертину, твердого вапняку, що добувався в Тіволі й доставлявся до Риму; блоки укладалися і колись скріплювалися залізними скобами. Легший вулканічний туф і облицьований цеглою римський бетон заповнюють верхні рівні та склепіння, знижуючи вагу там, де чиста міцність мала менше значення. Римський бетон — суміш вапна, вулканічного попелу й щебеню — був тим тихим дивом, яке зробило все це можливим: залитий у вигнуті склепіння й розбіжні проходи, він дозволив будівничим швидко звести окремо розташовану споруду величезного розміру. Мармурові сидіння і декоративне облицювання, що колись прикрашали все це, давно зникли, але саме інженерний каркас під ними — причина того, що так багато вціліло донині.
Побудований для натовпів — і побудований швидко
Для споруди такого масштабу Колізей був зведений вражаюче швидко — приблизно за десятиліття, від початку будівництва за Веспасіана близько 72 року н. е. до відкриття Титом у 80 році н. е., а невдовзі після цього Доміціан додав верхній рівень і гіпогей. Його конструкція безжально практична: кільце аркових входів, пронумерованих для власників квитків, веде в систему сходів і проходів — вомиторії, — здатну з вражаючою ефективністю заповнити або спорожнити десятки тисяч місць. Чотири яруси аркад підіймаються в класичних ордерах, наполовину конструкція, наполовину видовище. Овальний план дає кожному місцю хороший огляд арени і дозволяє шуму натовпу наростати. По суті, це була чудово інженерно спроєктована машина для збору, розподілу й розсіювання величезної аудиторії — зразок, який упізнають сучасні будівничі стадіонів і сьогодні.
Землетруси й повільне руйнування
Колізей, який ми бачимо, — це пошкоджена споруда, і її пошкодження розповідають власну історію. Великі землетруси протягом століть — найбільшою мірою зазвичай звинувачують один із них, що стався в ранньому Середньовіччі, — обрушили значну частину південного зовнішнього кільця, тому один бік досі підіймається на повну висоту всіх чотирьох ярусів, а інший оголений до внутрішнього каркасу. Самі ігри зійшли нанівець приблизно до шостого століття, у міру того як змінювалися імперія та її економіка, і величезна споруда втратила своє призначення. У наступні століття вона по черзі слугувала фортецею для знатного сімейства, притулком і навіть — місцями — простором, де в її арках розміщувалися майстерні та житла. Споруда без функції надовго перетворилася просто на кар'єр каменю, що очікував своєї миті.
Розібраний на камінь
Упродовж більшої частини Середньовіччя й епохи Відродження Колізей сприймали як зручне джерело готового тесаного каменю. Його мармур перепалювали на вапно або знімали для облицювання, а блоки травертину вивозили на будівництво церков, палаців і мостів по всьому Риму — кажуть, що кілька найзнаменитіших пізніших будівель міста включають камінь, узятий саме звідси. Донині видно вищерблини там, звідки заради самої лише цінності металу видовбували залізні скоби, що скріплювали травертин. Саме це розбирання на будматеріал, більше, ніж будь-який землетрус, — причина того, наскільки сильно споруда зменшилася порівняно з первісним виглядом. Тим, що взагалі хоч щось уціліло, вона багато в чому завдячує власним гігантським розмірам — винести все це виявилося просто занадто важко, — а згодом і зміні ставлення до того, чим ця споруда була.
Чому він вижив
Колізей уцілів почасти тому, що був занадто великим, щоб розібрати його повністю, а почасти тому, що набув нової цінності. До вісімнадцятого століття його стали шанувати як місце, освячене кров'ю християнських мучеників, — традицію, яку пізніші історики поставили під сумнів, але яка дала папам вагому причину захищати споруду, а не грабувати її. Освячення, хрести, а пізніше усвідомлена консервація й укріплення контрфорсами тріснутої зовнішньої стіни зупинили століття розбирання на камінь. У новий час він став символом самого Риму, що приваблює мільйони відвідувачів, а в 1980 році був включений, як частина Історичного центру Риму, до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Урешті-решт споруда вціліла тому, що стала по-справжньому дорога людям, — спершу як виняток серед кар'єрів, а потім як пам'ятка.